Фрукти в Середньовіччі
Сирі фрукти в ті часи люди недолюблювали, до них ставилися з підозрою: вважалося, що їх вживання веде до проносу і лихоманці. Тим не менш, досить вільно жителі Англії і Європи їли дикі ягоди, наприклад, дику вишню. Для вживання в сирому вигляді вирощували виноград, сливи і тернослив. Груші і яблука зазвичай запікали – з них робили в основному пироги.
У 1290 р. в Англії стали поставляти цитрусові. Трохи часу опісля «севільські апельсини» і лимони придбали широку популярність – їх вживали у свіжому і маринованому вигляді (коштували тоді зовсім недорого).
Заповзятливі англійці швидко освоїли техніку приготування варення з солодких лимонів, яку вони запозичили у країн-імпортерів.
З-за кордону привозили інжир, чорнослив, родзинки, фініки. Всі ці ласощі в силу своєї дорожнечі призначалися спочатку лише багатіям.
Сухофрукти упереміш з прянощами стали популярним частуванням тих часів – їх любили подавати на свята і торжества. Серед знаті було прийнято досить часто прикрашати стіл стравами з заморськими сухофруктами, чого не можна сказати про бідняків – таке частування потрапляло до них лише на Різдво.
Найбільш цінним імпортним товаром вважався мигдальний горіх. Під час посту мелений мигдаль застосовувався в якості заправки для різних страв, так як його поживність була близька до поживності курячого м’яса.
Ще мигдаль виконував функцію коров’ячого молока: його розчиняли у воді і використовували у всіляких рецептах. “Мигдальне молоко” – досить популярний інгредієнт на кухні того часу. Зараз же цей недешевий продукт щільно перекочував в вегетаріанські страви.
Небагаті люди Середньовіччя замість мигдалевого робили вівсяне молоко. У дні посту воно доповнювалося волоськими горіхами і змеленими в борошно кукурудзяними качанами.
