Приправи в Середньовіччі
З давніх часів в Англії та інших країнах Європи велася видобуток цього цінного продукту в сольових шахтах. Також сіль отримували за рахунок випаровування солоної морської води. Вона використовувалася для консервування продуктів, а також поліпшення смакових якостей різних страв.
Дуже популярною тоді вважалася гірчиця домашнього приготування. Вона додавати в різні страви в якості основної приправи. Єдиною доступною приправою, яку постачали з інших країн, був перець. Страви-то тоді перчили знатно як багатії, так і бідняки – і смак краще, і їжа здається свіжої!
З часом базові спеції (сіль, перець і гірчиця) втратили свою привабливість. Тому континентальна Європа урізноманітнила смакові якості страв ароматним і смачним вкрапленням наступних спецій – гвоздика, кардамон, кориця, лушпиння і ядро мускатного горіха, а також інші спеції, які вийшли із сучасного побуту.
Приправи допомагали не тільки маскувати смак зіпсованих продуктів, але і надавали смак одноманітним висушеним і солоних продуктів, які заготовляли на час холодів. Нові спеції стали забавою багатіїв – тільки їм було по кишені варіювати різні смакові комбінації.
До речі, вже тоді заповзятливі торговці бакалійних товарів виставляли на продаж готові суміші овочів. Найпопулярнішими тоді вважалися “гострі” суміші з перцю, імбиру, сушеної лушпиння мускатного горіха і сухого часнику. “Пряні” суміші включали в свій склад корицю або імбир, мускатний горіх, гвоздику, невелику кількість перцю і цукру.
